Іліада

Ета кобила! Чого ж ви відстали, мої найдорожчі?

410 От що тепер я скажу, й неодмінно це сповнитись має:

Ласки від Нестора, люду керманича, вже вам надалі

Не сподіватись, — одразу вас гострою міддю зітне він,

Тільки-но гіршу взяли б через лінощі ми нагороду.

Мчіть же мерщій навздогін, летіть якомога жвавіше!

415 Якось уже примудрюсь я в найвужчому місці дороги

Миттю прорватись вперед, — од мене тоді не втече він!»

Мовив він так, і вони, господарів окрик почувши,

Бігли проворніше деякий час. Але серед дороги

Звуження шляху нерівного вздрів Антілох войовничий.

420 В ґрунті вибоїна там утворилась, де води зимові

Землю розмили й місцевості тої поглибили рівень.

Щоб не зіткнутися, там керував Менелай обережно.

А Антілох тоді коней погнав своїх однокопитих,

Збочивши трохи, і мчав що є духу над краєм дороги.

425 Остраху повний тоді Менелай Антілохові крикнув:

«Не шаленій уже так, Антілоху! Вгамуй своїх коней!

Надто ж дорога вузька! Обганятимеш далі, де ширше!

Лихо нам буде обом, як зчепляться тут колісниці!»

Мовив він так, а той, вдаючи, ніби слів тих не чує,

430 Коней ще швидше погнав, батогом їх шмагаючи сильно.

Скільки простору закинутий з розмаху диск пролітає,

Пущений з рук юнака, що свою випробовує силу, —

Стільки неслись вони поруч. Та врешті позаду лишились

Коні Атрідові. Їх поганяти вже й сам перестав він,

435 Щоб на вузькім не зіткнулися коні їх однокопиті,

Не перекинули б повозів, сплетених міцно, самі ж бо

Щоб не попадали в пил, пориваючись до перемоги.

Крикнув з обуренням гнівним тоді Менелай русокудрий:

«В цілому світі чи є, Антілоху, вредніший за тебе!

440 Мчись же! А досі розумним вважали й тебе між ахеїв!

Та без клятви тепер не здобути тобі нагороди!»

Мовивши так, Менелай до коней звернувся і крикнув:

«Не відставайте, хоч серцем засмучені ви, не баріться!

Адже раніше в тих коней потомляться ноги й коліна,

445 Аніж у вас: давно-бо обом їм минулася юність!»

Так він гукнув, а вони, владаревим настрашені криком,

Швидше побігли і коней передніх небавом дігнали.

В час той аргеї на зборах сиділи народних і пильно

Стежили, як, піднімаючи куряву, коні змагались.

450 Ідоменей, що над Крітом владарить, їх перший помітив —

Осторонь зборів окремо сидів він на місці дозорнім.

Окрик візничого вчувши, здаля він пізнав його звучний

Голос, угледів також і коня, що летів попереду:

Кінь-бо на масть був каштановий весь, і тільки на лобі

455 Пляма у нього біліла, як місяць уповні, округла.

Ідоменей тоді встав і так до аргеїв промовив:

«Друзі мої, аргеїв вожді і порадники люду!

Чи то лиш я розрізняю там коней, чи й ви так же само?

Тож наперед уже інші, здається, там вигнались коні.

460 Тож і візничий, ввижається, інший. Затримались, видно,

В полі кобили Евмелові, бігли ж вони попереду.

Бачив я, як вони перші на закруті стовп обігнули,

А от тепер їх не можу побачити, й марно за ними

Очі блукають мої по троянській рівнині просторій.

465 Може, із рук у візничого випали віжки, й не встиг він

Стримати коней як слід, обгинаючи закрут невдало.

Впав він, боюсь я, на землю, і повіз йому поламався,

Й переполохані врозтіч розбіглися раптом кобили.

Встаньте-но й ви і самі подивіться: не дуже-бо добре

470 Я добачаю. Здається мені, ніби мчить попереду

Муж етолійського роду, аргеїв володар одважний,

Славний Тідея комонного син, Діомед премогутній».

Грубо Еант відповів йому, син прудконогий Ойлеїв:

«Ідоменею, ну що це ти мелеш завчасно? Ті ж самі

475 Там прудконогі кобили біжать по троянській рівнині.

Не наймолодший-бо віком ти тут серед інших аргеїв,

Не найзіркіші за всіх з-під чола твого дивляться очі, —

Ти ж, проте, завжди щось мелеш! Але тобі зовсім не личить

Тут теревенити, — є значно кращі за тебе тут люди!

480 Ті, що й раніше, Евмелові спереду скачуть кобили

Бистрі, і сам він, із віжками стоячи, їх поганяє».

Гнівом скипівши, йому відповів тоді крітян привідця:

«Перший до звади, Еанте підступний, а в іншому слабший

Поміж аргеїв усіх, і вдачею ти злозичливий.

485 Дай об заклад на триніг чи котел поб’ємось між собою,

А за суддю оберім Агамемнона, сина Атрея.

Знатимеш добре, програвши, чиї там попереду коні».

Мовив він так, і підвівсь тоді син прудконогий Ойлеїв

Відповісти йому сповненим гніву образливим словом.

490 Сварка ще гірша точилася б далі іще поміж ними,

Та от підвівся Ахілл і слово таке до них мовив:

«Годі лайливими кидатись вам так завзято словами,

Ідоменею й Еанте, — обом це вам зовсім не личить!

Іншого ви б і самі осудили, хто так учинив би.

495 Отже, спокійно сидіть на місцях і стежте, як мчаться

Коні. Сюди незабаром примчать вони всі у погоні

За перемогою, й легко з вас кожен тоді упізнає

Коней аргейських, які будуть перші із них, які другі».

Мовив він так. Син Тідея ж тим часом уже наближався,

500 Коней своїх батогом безустанно шмагаючи. Коні

Мчали шалено, немовби в повітрі над шляхом летіли,

Й куряви хмари з-під ніг їх візничому били в обличчя.

Злотом оздоблена й оловом, мчала услід прудконогим

Коням легка колісниця, і ледве помітний лишало

505 Слід після себе в м’якому піску тонко куте обіддя

Бистрих коліс, — так швидко над шляхом вони пролітали.

От перед зборами, врешті, спинив Діомед прудконогих

Коней, і піт струмував із ший і грудей їх на землю,

Сам же з блискучої він колісниці на землю зіскочив

510 І до ярма свій батіг прислонив. І, не гаючи часу,

Вийшов могутній Стенел, щоб звитяги прийнять нагороду.

Товаришам своїм гордим дав жінку вести до намету,

Також триніжок двоухий внести, і випряг він коней.

Слідом за ним Антілох, внук Нелеїв, пригнав своїх коней;

515 Не бистротою, а хитрістю він обігнав Менелая.

Не набагато відстали, проте, Менелаєві коні —

Тільки на відстань малу, що між кіньми і колесом бистрим

В час, коли мчать колісницю вони з владарем по рівнині,

Кінські ж хвости кожну мить волосками торкають обіддя

520 Колеса; близько за ним біжить воно, й віддаль нікчемна

Їх розділяє у гонах швидких по рівнині троянській.

За бездоганним вождем Антілохом вже так недалеко

Мчав Менелай — спочатку на кинутий диск одставав він,

Та незабаром догнав: наддала-бо ще більшої сили

525 Бігові ніг пишногривая Агамемнонова Ета.

Тільки б ще трошечки далі продовжились їх перегони,

То перегнав би Атрід і звитягу б осяг безперечну.

Мчав Меріон за ним, Ідоменея соратник одважний,

Списа кидком одділявсь од славетного він Менелая,

530 Та повільні у нього були пишногривії коні,

Слабший од інших і сам у кінських він був перегонах.

Син же Адмета пізніше од всіх останній з’явився,

Ледве свій тягнучи повіз, баских підганяючи коней.

Глянув і жалем пройнявсь прудконогий Ахілл богосвітлий,

535 Став між аргеями він і слово промовив крилате:

«Кращий їздець — останнім славетних привів своїх коней!

Все ж таки гідний того він, щоб дати йому нагороду

Другу. А першу нехай Діомед, син Тідеїв, одержить».

Мовив він так, і ахеї усі його слово схвалили.

540 Дав би коня він Евмелові, як ухвалили ахеї,

Та Антілох тоді, Нестора парость, великий душею,

Встав і Ахіллу промовив Пелідові слово правдиве:

«Тяжко, Ахілле, мене ти образиш, коли доконаєш

Слова свого. Відбираєш ти в мене мою нагороду,

545 Зваживши на перепону, що повіз затримала й коней

Славному їх вожаєві. Та чом же, проте, до безсмертних

Він не моливсь? Не прийшов-бо тоді до мети він останнім.

А як його тобі шкода й він любий тобі, то багато

Золота й міді в наметі твоїм, багато є й коней

550 Однокопитих у тебе, й овець у кошарі, й невільниць.

Вибери щось і дай навіть кращу йому нагороду,

Потім чи зараз, і тільки похвалять тебе всі ахеї.

Цеї ж бо я не віддам. Хто б із воїв схотів її мати,

Спробує хай позмагатись зі мною в бою рукопашнім!»

555 Мовив він так. Усміхнувсь прудконогий Ахілл богосвітлий,

На Антілоха милуючись, — був то друг його любий.

Відповідаючи, мовив до нього він слово крилате:

«Кажеш ти, мій Антілоху, щоб іншу Евмелові в домі

Я пошукав нагороду, — як хочеш ти, так і вчиню я.

560 Дам йому панцир, у битві здобутий від Астеропея,

Мідний увесь, ще й блискучим навколо оздоблений скраю

Оловом. Буде це шани великої гідний дарунок».

Мовив він так і панцир сюди принести свого друга

Автомедонта послав. Той пішов і приніс із намету

565 Панцир і в руки Евмелові дав. Той прийняв його радо.

З серцем, повним гіркоти, підвівсь Менелай тоді з місця,

На Антілоха розгніваний дуже. Окличник негайно

Берло подав йому в руки і всіх до мовчання закликав

Воїв ахейських. І муж богорівний почав говорити:

570 «Був ти тямущий раніш, Антілоху, а що наробив ти!

Доблесть мою ти зганьбив, ти затримав баских моїх коней,

Власних погнавши вперед, хоч слабкіші вони набагато.

Вас закликаю, аргеїв вожді і порадники люду!

Нас між собою по правді обох розсудіть безсторонньо, —

575 Щоб із аргеїв ніхто не мовив мені міднозбройних:

«Тільки обманом здолав Менелай Антілоха в змаганні,

Взяв в нагороду коня лиш тому, що більшу мав силу

Й гідність, хоч коні у нього і слабші були набагато».

Хочете — сам розсуджу я, й ніхто із данаїв, я певен,

580 Не докорить мені: присуд мій буде цілком справедливий.

Ближче сюди підійди, Антілоху, стань, паростку Зевсів,

Тут, перед кіньми і повозом, як то за звичаєм личить,

В руки хвиський узявши батіг свій, що ним поганяєш,

Коней торкни і клянися землі потрясателем вічним,

585 Що не навмисно мій повіз затримав ти підступом хитрим».

Відповідаючи, мовив йому Антілох тямовитий:

«О заспокойсь, володарю, молодший-бо я набагато,

Ти ж, Менелаю, й роками, і доблестю старший за мене.

Знаєш ти й сам, як в захопленні молодь заноситься часом.

590 Прагнення буйні у неї, а розум її нерозважний.

Стримай же серце своє. Віддаю тобі сам кобилицю,

Що в нагороду здобув. А бажав би із мого ти дому

Більше щось мати, то краще волів би я, паростку Зевсів,

Все тобі дати, ніж випасти з серця твойого назавжди

595 І нечестивцем назавжди лишитись в очах у безсмертних».

Мовивши так, взяв коня за повіддя син Нестора славний

Та передав Менелаєві, й серце у того зраділо,

Наче ранковими росами вмите колосся зернисте

На половіючій ниві, що збіжжям наїжилось густо.

600 Так же і серце у грудях твоїх, Менелаю, зраділо.

До Антілоха звернувся Атрід із словом крилатим:

«Нині я сам, Антілоху, тобі уступаю, хоч дуже

Гнівавсь на тебе. Ніколи ти досі не був нерозважним

Чи легкодумним. Лиш юність сьогодні твій розум здолала.

605 Остерігайся ж надалі обманювать кращих за тебе!

Переконав би не так мене скоро хтось інший з ахеїв.

Ти ж задля мене багато зазнав, потрудився багато,

Разом з тобою й твій батько славетний і брат благородний.

Тим-то й зроблю, як ти просиш, і дам тобі я кобилицю,

610 Хоч і належну по праву мені, щоб знали всі інші,