Іліада

Сам, перед очі того, хто стільки синів твоїх славних

205 Зброї позбавив! Мабуть, і серце у тебе залізне.

Дійдеш до нього, й на власні лиш очі тебе він побачить,

Не пожаліє тебе віроломний цей муж кровожерний,

Не посоромиться. Краще поплачмо від сина далеко,

В наших покоях. Таку від народження Доля могутня

210 Випряла нитку йому, ще коли я його породила, —

Бути від рідних далеко, поживою псам бистроногим

Біля жорстокого мужа. Коли б я у нього печінку

Вирвати й з’їсти могла! Тоді б не лишивсь без відомсти

Син мій! Не як боягуз поліг у бою він завзятім,

215 А, захищавши троян і троянських жінок повногрудих

Від ворогів, — він ні страху не знав, ні про втечу не думав».

Відповідаючи, мовив їй старець Пріам боговидий:

«Ні, проти волі мене не затримуй! Не будь в моїм домі

Птахом зловісним! Мене переумити не сподівайся!

220 Бо якби хтось мені мовив таке із людей земнородних,

Хтось з віщунів, ворожбитів, жерців, що на жертвах віщують,

Лжею назвали б ми це і од нього б ще більш одвернулись.

Нині ж, побачивши сам і почувши безсмертного бога,

Йду, бо слово його недаремне. Якщо ж і судилось

225 Нині умерти мені при ахейських човнах міднозбройних,

Хай так і буде. Хай вб’є мене зразу ж Ахілл безпощадно,

Тільки б обнять мені сина й жадобу ридань вдовольнити!»

Мовивши так, одчинив він на скринях оздоблені віка,

Вийняв ізвідти дванадцять одінь, надзвичайно красивих,

230 Простих дванадцять плащів і ліжників стільки ж барвистих,

Стільки ж ясних покривал і до того — ще стільки ж хітонів.

Щирого золота зважив і виніс він десять талантів,

Двоє блискучих триногів і гарних котлів аж чотири,

Келих ще виніс, коштовність чудову, коли у Фракії

235 Був він послом, йому подаровану. Не поскупився

Старець і не залишив її дома, так прагнув душею

Викупить любого сина. Троян, що до нього зібрались,

Вигнав усіх з передсінка й лайливими ганив словами:

«Гетьте від мене, погані негідники! Вам ще не досить

240 Вдома плачу, що сюди ви прийшли ще й мені досаждати?

Мало того вам, що Зевс покарав мене горем, забравши

Кращого сина мого? На собі це зазнаєте скоро.

Легше тепер набагато гинути вам од ахеїв

Після того, як загинув мій син. Що ж до мене, то краще,

245 Аніж на власні я очі в руїнах побачу розбите

Місто своє, — хай раніше зійду я в оселю Аїда!»

Мовив він так, і берлом їх став розганять. Всі розбіглись

Від роз’ярілого старця. А той і синів своїх лаяв,

Славного Дія, й Паріса, й ясного, як бог, Агатона,

250 Паммона, та Антіфона, й Політа, співця голосного,

Та Деїфоба, і з ними Гелена, іще й Гіппотея, —

Всіх дев’ятьох закликав і наказував їм сивочолий:

«Швидше, негідники, діти мої безсоромні! Вже краще б

Ви біля бистрих човнів полягли всі, а Гектор зостався!

255 О, я нещасний! Навіщо найкращих синів породив я

В Трої розлогій, — а нині нікого мені не лишилось!

Богоподібний був Местор у мене, Троїл конеборний,

Гектор, що був наче бог серед люду земного й здавався

Сином не смертного мужа, а паростю вічного бога.

260 Занапастив їх Арей, а ці ось нікчеми лишились,

Ці брехуни й танцюристи, лише в хороводах найкращі,

Кіз і ягняток розкрадачі з людських отар і попасищ!

Довго ви будете повіз мені споряджати в дорогу?

Швидше усе накладайте, бо час уже нам вирушати».

265 Мовив він так. Вони тоді, батьковим злякані криком,

Вивезли міцноколісний новісінький повіз для мулів,

Гарного виробу, й кузов на ньому як слід закріпили.

Букове потім з кілка ярмо відчепили для мулів

З чопом міцним посередині й парою кілець для віжок.

270 Винесли й ремінь для запрягу, ліктів у дев’ять завдовжки.

Далі над гладко обтесаним дишлем ярмо приладнали

З самого переду, й, через занозу кільце пропустивши,

Ременем тричі той чоп обмотали навколо, й нарешті,

Дишель також обв’язавши, під ремінь кінець підігнули.

275 Із гладкостінної кліті принісши, складали на повіз

Цінні дарунки — за голову Гектора викуп достойний;

Звиклих до запрягу мулів впрягли вони міцнокопитих, —

В дар од місян колись їх одержав Пріам староденний.

Коней Пріамові тут підвели під ярмо, що для себе

280 З гладко обтесаних ясел він сам годував власноручно.

Поки впрягали їх в повіз, у домі високому ждали

Старець Пріам і окличник, поринувши в думи глибокі.

Близько Гекуба до них підійшла із засмученим серцем,

Келих з солодким вином тримала вона у правиці,

285 Щоб, узливання вчинивши, в дорогу вони подалися;

Стала вона перед кіньми, назвала Пріама й сказала:

«На, і Зевсові-батьку вчини узливання, й молися,

Щоб від ворожих людей повернутись додому, якщо ти

Прагнеш до їх кораблів, хоч я зовсім того не бажаю.

290 Ще помолись чорнохмарному Зевсові, що поглядає

З Іди вершин на широкі троянського краю простори,

Щоб бистролетного птаха праворуч послав тобі з неба,

Віщого птаха, який і самому йому найлюбіший

І найсильніший з птахів, щоб, на власні побачивши очі,

295 Впевнено ти прямував на човни бистрокінних данаїв.

А не пошле тобі вісника широколунний Кроніон,

Я не наважуся радить тобі відціля із дарами

Йти до аргейських човнів, хоч і дуже того ти хотів би».

Відповідаючи, мовив до неї Пріам боговидий:

300 «Не відмовляюся, жінко, послухати доброї ради —

Руки здіймати до Зевса корисно, щоб зглянувсь на нас він».

Мовивши так, звелів тоді ключниці старець поважний

Чистої злити на руки води йому. Глек із водою

Й таз мідяний для вмивання внесла йому жінка служебна.

305 Руки умивши свої, він келих прийняв од дружини,

Встав серед двору, вчинив узливання і щиро молився,

Очі до неба піднісши, і голосно так промовляв він:

«Зевсе, наш батьку, володарю Іди, преславний, великий!

Дай, щоб ласкаво прийняв мене славний Ахілл, з милосердям,

310 Ще й бистролетного птаха праворуч пошли мені з неба,

Віщого птаха, який і самому тобі найлюбіший

І найсильніший з птахів, щоб, на власні побачивши очі,

Впевнено я прямував на човни бистрокінних данаїв».

Так він моливсь громовержцю. І вчув його Зевс велемудрий,

315 І надіслав він орла, найпевнішого віщого птаха,

Темнопір’ястого звірів ловця, що беркутом зветься.

Наче у високоверхих покоях багатого мужа

Двері з міцними запорами, саме такими завбільшки

Крила обидва були у орла. Над містом праворуч

320 Він пролетів. Цю ознаку побачивши, вельми зраділи

Люди троянські, серця їм у грудях усім звеселились.

Став, поспішаючи, старець Пріам на свою колісницю

Й коней мерщій із подвір’я погнав повз лункий передсінок.

Мули тягли ваговитий повіз чотириколісний,

325 Ними тямущий Ідей керував; а позаду їх бігли

Коні, що їх батогом підганяючи, їхав поспішно

Ними по місту Пріам. Проводжать його вийшли всі близькі

В смутку великому, начебто їхав він смерті назустріч.

А як, спустившись із міста, дісталися вже на рівнину,

330 До Іліона назад і синове, й зяті його разом

Всі повернулись. Самі ж бо від широколунного Зевса

Не заховались на полі, — побачив він, зглянувсь на старця,

І до Гермеса, до любого сина свого, тоді мовив:

«Любо, Гермесе, тобі й наймиліше із смертними бути

335 В приязні й поміч в біді подавати, кому забажаєш.

Йди ж і Пріама проводь до ахейських човнів глибодонних,

Так, щоб ніхто із данаїв не бачив його й не помітив,

Поки щасливо не дійде він аж до намету Пеліда».

Мовив він так, і послухав тих слів його світлий дозорець.

340 Тої ж хвилини до ніг золоті підв’язав він підошви,

Гожі й нетлінні, що всюди із подувом вітру найлегшим —

І по воді, й по безкраїх просторах землі — його носять,

Жезл захопив, що, як схоче, ним сонну на очі дрімоту

Людям наводить, заснулого ж може так само збудити.

345 Взявши той жезл, могутній помчав із ним світлий дозорець,

Вмить долетів до рівнини троянської й вод Геллеспонту

Й біг суходолами, постать прибравши вождевого сина

З першим пушком на щоках, у розквіті років найкращих!

Ті ж два тим часом минули вже Іла велику могилу

350 Й мулів та коней своїх зупинили, щоб їх напоїти

З річки. Вже тіні вечірні на землю лягали навколо.

Раптом Гермеса побачивши перед собою, окличник

Зразу помітив його і так до Пріама промовив:

«Глянь, Дарданіде, уважніш! Нам діяти треба обачно.

355 Мужа я бачу, — боюсь, чи не ждать нам від нього напасті!

Швидше тікаймо на конях, а ні — до колін припадімо

Й ревно благаймо його, щоб мав він до нас милосердя!»

Мовив він так, і жахнувся старий, аж серце завмерло,

Й стало волосся сторчма на згорбленім тілі старечім,

360 Весь він закляк. Підійшовши до нього, Гермес-доброчинець

Старця за руки узяв, і розпитувать став, і промовив:

«Батьку, куди це ти коней і мулів своїх поганяєш

В ніч божественну оцю, коли смертні усі спочивають?

Ти не боїшся ахеїв, що зовсім відціль недалеко

365 Дихають сили лихої й ворожої злоби диханням?

А як побачив би хто, як у млі бистролетної ночі

Стільки скарбів ти везеш, — що б відчув ти тоді своїм серцем?

Не молодий-бо ти й сам, ще й старий, хто тебе супроводить, —

Як оборонитесь ви, коли хтось нападе на вас перший?

370 Я ж не вчиню тобі жодного лиха і навіть од інших

Оборонятиму: схожий на рідного ти мого батька».

В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:

«Все так направду і є, як кажеш ти, люба дитино!

Та із богів свою руку простер уже хтось наді мною,

375 Давши такого, як ти, супутника стріти в дорозі

Доброзичливого, гарного й зростом своїм, і на вроду,

Мудрого розумом, — видно, в щасливих батьків ти родився».

В відповідь мовив на це проводар йому, світлий дозорець:

«Так, справедливо усе й до ладу ти, старче, говориш.

380 Ти мені от що скажи, та розказуй одверто і щиро:

Чи виправляєш кудись до чужинних людей ти численні,

Цінні скарби свої, щоб зберегти їх для тебе, напевне,

Чи залишити готові усі Іліон ви священний,

Страхом охоплені? Найсміливіший у війську загинув,

385 Син твій! Нічим же не гірший в бою він за воїв ахейських».

В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:

«Хто ж бо ти сам, мій найкращий? В яких ти батьків народився?

Як же ти гарно про сина мого безталанного мовиш».

В відповідь мовив на це проводар йому, світлий дозорець:

390 «Хочеш ти, видно, про Гектора, старче, мене розпитати.

Часто в боях, де слави мужі набувають, на власні

Очі я бачив його, навіть в день той, коли, одігнавши

До кораблів, побивав аргеїв він гострою міддю.

Стоячи здалеку, ми дивувалися. Битися з вами

395 Забороняв нам Ахілл, що на сина Атрея був гнівний.

Сам я — товариш його, на однім кораблі з ним прибулий.

Із мірмідонян я родом, мій батько — славетний Поліктор,

Муж він заможний, роками такий же, як ти, староденний.

Шестеро дома лишилось синів його, я ж оце сьомий.

400 Випав мені жеребок — Ахілла сюди проводжати.

Від кораблів оце я прийшов на рівнину. З світанням

Мають із боєм на місто іти бистроокі ахеї.

Вже надокучило тут їм без діла сидіти, й не можуть