Іліада

В відповідь мовить Фетіда, рясні проливаючи сльози:

«Сину мій, нащо тебе я, на горе родивши, ростила?

415 Хоч би тепер біля цих кораблів без сліз, у безпеці

Ти міг побути, короткий-бо вік твій, вже мало лишилось.

Нині ж і недовговічен єси й найнещасніший разом

Над усіма. В злий час я в покоях тебе породила.

Та громовладному Зевсові аж на Олімп многосніжний

420 Все я піду розказать, — може, зважить-таки він на мене.

Ти ж тим часом лишайсь поблизу кораблів бистрохідних,

Гнів на ахеїв тримай, але од війни ухиляйся.

На береги Океанові Зевс учора на учту

До ефіопів пішов бездоганних, а з ним всі богове.

425 Аж на дванадцятий день до Олімпу назад він прибуде.

Отже, до Зевса у дім я піду тоді міднопорогий,

І до колін припаду, і вблагати його постараюсь».

Мовивши так, відійшла вона й сина свого залишила

З гнівом у серці за дівчину, ту, підперезану гарно,

430 Що відібрали її силоміць. Одіссей же тим часом

В Хрісу прибув і священну з собою привіз гекатомбу.

Щойно у глибоководну ввійшли вони гавань, вітрила

Зразу згорнули й на чорному їх кораблі поскладали,

Щоглу в гніздо притягнули, на линвах її опустивши

435 Спритно, до пристані свій корабель підігнали на веслах,

Кинули котви камінні, причали як слід закріпили,

Вийшли на берег морський через хвилі прибою шумливі

Й далекосяжцеві Фебу святу привели гекатомбу.

Із корабля мореплавного юна зійшла й Хрісеїда.

440 До олтаря підводить її Одіссей велемудрий,

Батькові в руки здає і так промовляє до нього:

«Хрісе, до тебе послав мене владар мужів Агамемнон

Доньку вернути тобі й за данаїв святу гекатомбу

Фебові скласти, щоб виявив їм свою ласку володар

445 Той, що силу нещасть велетужних наслав на аргеїв».

Мовив і в руки віддав її батькові, й радо прийняв той

Любу дочку. Тим часом багату вони гекатомбу

Богові круг олтаря мармурового в лад розмістили,

Руки умили й взяли ячменю зернистого з сіллю.

450 Голосно Хріс поміж ними, здіймаючи руки, молився:

«Вчуй мене, о срібнолукий, що Хрісу і Кіллу священну

Обороняєш, обходячи, та й над Тенедом пануєш!

До молитов моїх ти і раніш прихилявся уважно

І, вшанувавши мене, покарав єси тяжко ахеїв.

455 Тим-то і нині прошу — вволи моє щире благання

Та одверни і тепер від данаїв загибель ганебну».

Так він молився, й почув його Феб-Аполлон срібнолукий.

А по молитві ячменем і сіллю посипали жертви,

Шиями вверх підтягли, закололи і шкіру з них здерли;

460 Стегна усім позрізали, у два їх шари обгорнули

Жиром білованим, зверху ще й м’яса наклали сирого.

Старець усе це на дровах спалив, іскристим поливши

Жертву вином; юнаки з п’ятизубцями поруч юрмились.

Стегна усі попаливши й жертовних утроб скоштувавши,

465 М’яса покраяли решту, на гострі рожни настромили,

Все обережно спекли й познімали з вогню своєчасно.

А як упорались з цим і до спільної учти взялися,

Всі учтували, й ні в чім не було на тій учті нестатку.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

470 Юні слуги, вина у кратери наливши по вінця,

Кожному в келих черпали, богам узливання вчинивши.

Співами цілий день юнаки ублажали ахейські

Гнівом пойнятого бога, пеани співаючи звучні

Далекосяжцю в пошану, і він з задоволенням слухав.

475 Сонце тим часом зайшло і темрява землю окрила,

Спать полягали усі поблизу корабельних причалів.

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

В путь подалися вони до просторого стану ахеїв.

Вітру попутного дав Аполлон їм, стрілець дальносяжний.

480 От вони вправили щоглу і білі вітрила напнули,

Зразу ж середнє надулось вітрило, і хвиля пурпурна

Із-під корми корабля швидкоплинного вмить зашуміла.

Легко по хвилях він біг, верстаючи путь морехідну.

А як уже допливли до просторого стану ахеїв,

485 На суходіл вони витягли свій корабель чорнобокий

І над піском на високих підпорах його укріпили

Та й по своїх кораблях і наметах усі розійшлися.

В гніві тим часом сидів при своїх кораблях швидкоплинних

Богонароджений син Пелеїв, Ахілл прудконогий;

490 Ані ходив він на раду, де слави мужі набувають,

Ані на подвиги ратні, лиш миле ятрив своє серце,

Нудячи світом, душею ж борні він жадав бойової.

От удванадцяте вже світанкова зоря народилась,

І до Олімпу боги повернулися вічноживущі

495 Разом усі, йшов попереду Зевс. Не забула Фетіда

Ревних благань свого сина й, морські залишаючи хвилі,

З раннім туманом зійшла на Олімп і на небо велике.

Там громозвучного бачить Кроніда вона, що самотньо

На височіні Олімпу сидів многоверхого в хмарі.

500 Сіла вона біля нього й, коліна обнявши рукою

Лівою, до підборіддя правицею злегка торкнулась

І почала владаря Кроніона Зевса благати:

«Зевсе, наш батьку! Якщо з-між безсмертних словом чи ділом

Я коли-небудь тобі догодила, вволи мою волю —

505 Сина мого пошануй, бо коротковічніший всіх він

Інших. Скривдив його володар мужів Агамемнон

Тяжко — узяв нагороду його й нею сам володіє.

Ти ж, олімпійцю, за нього помстись, промислителю Зевсе.

Війську троянському дай перемогу, аж поки ахеї

510 Сина вшанують мого і пошаною знову звеличать».

Мовила так. Не сказав ані слова їй Зевс хмаровладний,

Довго він мовчки сидів. Вона ж, охопивши коліна,

Так їх, припавши, й тримала, і знову благала удруге:

«Дай обіцянку несхибну, на згоду кивни головою

515 Чи запереч, ти ж до страху байдужий, щоб знала напевно,

Як я, богиня, найменш пошанована поміж богами».

З гнівним обуренням мовив у відповідь Зевс хмаровладний:

«Справи погані, коли приневолиш мене посваритись

З Герою — лаять почне вона й тяжко мені докоряти.

520 Серед безсмертних богів вона й так уже вічно зі мною

Свариться й каже, що я троянам в боях помагаю.

Тож повертайся мерщій, щоб тебе не помітила часом

Гера. На мене цілком покладись, про все я подбаю.

Навіть, як хочеш, кивну головою, щоб знала напевно.

525 Це для безсмертних богів запорука від мене найбільша

Слова мого: бо безповоротне, повік нерушиме

І невідхильне воно, якщо я кивну головою».

Мовив Кроніон, чорногустими здвигнувши бровами.

І з голови владаревої кучерів пасма нетлінні

530 Впали на плечі безсмертні, й великий Олімп похитнувся.

Поміркувавши отак, вони розійшлися. Богиня

Кинулась в море глибоке з вершин світлосяйних Олімпу.

Зевс повернувся до дому свого. Всі боги повставали

З крісел своїх назустріч отцеві; ніхто не насміливсь

535 Сидячи стріти його, і разом усі підвелися.

Сів він у крісло своє. А Гера усе вже збагнула,

Щойно побачивши, як до нього прийшла на пораду

Старця морського Нерея дочка, сріблонога Фетіда.

Тим-то до Зевса Кроніона в’їдливо мовити стала:

540 «Хто це, лукавче, з богів до тебе ходив на пораду?

Завжди приємно самому тобі, від мене окремо,

Потай вирішувать справи. Ніколи від щирого серця

Не потрудивсь ти, що маєш на мислі, мені розказати».

Відповідаючи, мовив їй батько людей і безсмертних:

545 «Геро, із рішень моїх ти не завжди й не всі сподівайся

Знати. Важко це буде тобі, хоч моя ти й дружина.

Що ж довірити слухові можна, раніше від тебе

Ані з богів, ні зі смертного люду ніхто не почує.

А як один, без богів, я обдумати рішення схочу,

550 То ні про що не розпитуй мене і сама не розвідуй».

В відповідь мовить йому велеока володарка Гера:

«О найгрізніший Кроніде, які це слова ти промовив!

Ані питати тебе, ні розвідувать я не збиралась,

Можеш спокійно собі вирішувать, що побажаєш.

555 Тільки я страшно боюсь, щоб тебе не ввела ув оману

Старця морського Нерея дочка, сріблонога Фетіда.

Вранці сиділа з тобою й коліна твої обіймала.

Мабуть, ти їй головою кивнув, що вшануєш Ахілла

Славою й знищиш навкруг кораблів ще багато ахеїв».

560 Відповідаючи, Зевс хмаровладний до неї промовив:

«Дивна ти, все дозираєш, ніяк не сховатись од тебе.

Тільки нічого не зможеш ти цим досягнуть, лише станеш

Далі від серця мого, й тобі ж воно вийде на гірше.

Вже коли сталося так, це значить — мені до вподоби.

565 Краще мовчки сиди, покоряючись слову моєму.

Не допоможуть тобі всі боги, скільки їх на Олімпі,

Тільки-но встану і руки на тебе здійму нездоланні».

Мовив, і острах обняв велеоку володарку Геру,

Мовчки сиділа вона, своє любе гамуючи серце.

570 Сумно зітхали у Зевсовім домі й боги наднебесні.

Врешті майстер славетний Гефест їм почав говорити,

Щоб свою матінку білораменну потішити, Геру.

«Справа то буде аж надто погана і зовсім нестерпна,

В разі почнете за смертних сваритися ви між собою,

575 Розбрат вчиняючи перед богами! Якої нам ждати

Радості з учти ясної, якщо ворожнеча панує?

Матінко, раджу тобі, хоч сама ти усе розумієш,

Зевсові-батьку приємне вчини, щоб знов не розгнівавсь

Батечко любий і учти б розкішної нам не потьмарив.

580 Тільки-но Зевс-олімпієць, владар блискавиць, того схоче,

З крісел нас викине всіх — набагато за нас він сильніший.

Ти ж до нього, проте, із м’якими звернися словами,

Й стане відразу тоді ласкавішим до нас олімпієць».

Так він сказав і, з сидіння підвівшись, келих дводонний

585 Матері любій у руки подав і промовив до неї:

«Перетерпи, моя матінко, все це, хоч як воно гірко,

Щоб не побачив на власні я очі тебе, моя люба,

Битою нині. Хоч сумно мені, а тобі я не зможу

Стати на поміч, адже олімпійцеві важко перечить.

590 Він-бо мене вже колись, як насмілився я боронити,

Міцно за ногу вхопив і з божистого скинув порога.

Вниз я летів цілий день і, коли вже заходило сонце,

Впав аж на Лемнос, ледве живий, ледь-ледь уже дихав.

І гостинно, проте, прийняли мене люди сінтійські».

595 Так говорив він, і білораменна всміхнулася Гера,

А, усміхнувшись, од сина взяла вона келих у руки.

Він же й іншим безсмертним, із правого боку почавши,

Став із кратери в їх чаші солодкий нектар наливати.

Сміхом лунким почали всеблаженні боги реготати,

600 Дивлячись, як по покоях Гефест метушився кульгавий.

Так цілий день вони там, аж до самого заходу сонця,

Все учтували, й ні в чім не було на тій учті нестатку,

Ні у звучанні дзвінкої формінги в руках Аполлона,

Ні у мелодіях муз, що по черзі чудово співали.

605 А як погасло вже зовсім сонячне сяйво яскраве,

Всі по домівках своїх спочивати вони розійшлися,

Сам-бо кульгавий Гефест, на всі руки митець незрівнянний,

Кожному дім збудував із хистом великим та вмінням.

Спати пішов володар блискавиць тоді, Зевс-олімпієць,

610 Де й раніше лягав, коли сон приходив солодкий.

Там опочив він, і золотошатна спочила з ним Гера.