Іліада

Син Атрея, їм дав — через море пливти винно-темне,

Дбали не дуже самі-бо вони про діла мореплавні.

615 Ті, що в Бупрасії, й ті, що в Еліді жили божественній,

Хто від Гірміни і аж до Мірсіна, найдальшого міста,

До Оленійської скелі й Алесія край населяє,

Мали чотири вожді над собою, і десять за кожним

Бистрих пливло кораблів, де багато містилось епеїв,

620 А на чолі їх були Амфімах і Талпій, синове

Перший — Ктеатів, а другий Еврітів — Акторові внуки.

Третім вождем був могутній Діор, Амарінка потомок.

Врешті четвертим був вожаєм Поліксен боговидий,

Син владаря Агасфена, що сам від Авгея походив.

625 Хто на Дуліхії жив, на святих островах Ехінадських,

В морі широкім далеко розкиданих проти Еліди,

Мегес у них за начальника був, до Арея подібний,

Син Філея-комонника, любого Зевсу Філея,

Що на Дуліхій із гніву на батька колись переїхав.

630 Сорок до Трої із ним прибуло кораблів чорнобоких.

Був Одіссей вожаєм кефаленян, душею великих,

Тих, що жили на Ітаці і Неріті трепетнолистім,

Що в Крокілеї жили й Егіліп населяли скелястий,

Тих, що оселю свою на Закінті мали й на Самі,

635 Й тих, що прилеглий до цих островів суходіл населяли.

Був їх вождем Одіссей, умом до Зевса подібний.

Разом із ним дванадцять пливло кораблів рудощоких.

Син Адремона Тоант привів етоліян з собою,

Тих, що Плеврон населяли, хто в Олені жив і Пелені,

640 Й тих, що в Халкіді приморській і в горах жили Калідонських.

Тож не було вже синів одважного духом Ойнея,

Вмер-бо й сам він уже, й Мелеагр не живе русокудрий.

Отже, по всій Етолії Тоантові влада припала.

Сорок до Трої із ним прибуло кораблів чорнобоких.

645 Ідоменей, списоборець славетний, вождем був у крітян,

Тих, що у Кносі жили і обведеній муром Гортіні,

В Лікті, Мілеті й Лікасті, що скель білиною сріблиться,

В Рітії й Фесті, великих містах, населених густо,

Й інших усіх, що мали на Кріті стограднім оселю.

650 Ідоменей, уславлений списник, вождем був над ними

Та Меріон, на вбивцю мужів Еніалія схожий.

Вісімдесят вони вдвох привели кораблів чорнобоких.

А Тлеполем, син Геракла, могутній, на зріст величавий,

З Родоса дев’ять привів кораблів гордовитих родосян, —

655 Родос вони населяли, на три розділившись коліна —

Лінд, Іеліс і Камір, що скель білиною сріблиться.

Тож Тлеполем, списоборець славетний, мав провід над ними, —

Силі Геракловій був він народжений від Астіохи,

Що із Ефіри вивів її, з-над ріки Селеента,

660 В Зевсових юних годованців міст одібравши багато.

Цей Тлеполем, у тривкому Геракловім вирісши домі,

Сивого старця Лікімнія вбив, Ареєву парость,

Хоч той отцеві його доводивсь по матері дядьком.

Вмить кораблі спорядивши й супутців зібравши чимало,

665 Морем він з рідного краю утік, уникаючи помсти

Сили Геракла, що в інших зросла синах його й внуках.

Лиха зазнавши багато, він врешті на Родос приїхав.

Там поселились вони трьома племенами й зазнали

Ласки від Зевса, який над богами й людьми владарює.

670 Тож надзвичайним багатством їх щедро обсипав Кроніон.

Вслід за Ніреєм із Сіми пливло троє суден однаких,

Вслід за Ніреєм, сином Аглаї й державця Харопа,

Вслід за Ніреєм, що серед данаїв, до Трої прибулих,

Найкрасивіший за всіх по Пелідові був бездоганнім.

675 Він слабосилий, проте, і народу привів небагато.

Тих же, що Нісір, і Крапат, і Кас острівці населяли,

Кос, Евріпілове місто, і всі острови Каліднійські,

Тих за собою вели Фідіпп і Антіф — полководці,

Двоє синів Фессала-вождя, що був сином Геракла.

680 Тридцять за ними рядами пливло кораблів крутобоких.

Далі йшли ті, що вітчизною їх пеласгічний був Аргос,

Ті, що Алопу і Алос, і ті, що Трехін населяли,

Фтію і землю Еллади, жінками прекрасними славну.

Їх імена — мірмідоняни, елліни й з ними ахеї.

685 Їх п’ятдесят кораблів з Ахіллом прийшло прудконогим.

Не про бурхливу, проте, вони в час той війну помишляли,

Бо ж не було кому їхні до бою провадити лави.

Між кораблів богосвітлий лежав Ахілл прудконогий,

Гнівом палаючи за Брісеїду струнку й пишнокосу,

690 Бранку, що вивів її по трудах бойових із Лернеса,

Весь зруйнувавши Лернес і стіни розбивши фіванські.

Там же Мінета й Епістрофа він подолав, списоборців,

Юних державця Евена синів, Селепа онуків.

В горі за нею лежав він, та мав підвестись незабаром.

695 Тих, що Філаку і Пірас, уквітчаний весь, населяли,

Любу Деметри ділянку, і матір овець Ітонею,

Морем омитий Антрон, Птелеон на травистому ложі, —

Протесілай над ними велителем був войовничий,

Поки він жив, — тепер його чорна земля укривала.

700 З горя подряпавши лиця, дружина його залишилась

В недобудованім домі. Упав він, дарданцем убитий,

Щойно з свого корабля зіскочив найпершим з ахеїв.

Не залишились вони без вождя, та за ним жалкували.

Лави їх зразу ж очолив Подарк, Ареєва парость,

705 Син Філакіда Іфікла, що множив отари овечі.

Протесілая, великого духом, він брат однокровний,

Віком молодший. Протесілай-бо, герой войовничий,

Старший був, дужчий за нього. І хоч без вождя не лишились,

Вої за ним жалкували, бо доблестю він визначався.

710 Сорок до Трої із ним прибуло кораблів чорнобоких.

Ті, що жили поблизу Бебеїдського озера в Ферах,

Бебу, й Глафіри, й Яолк населяли, збудований гарно,

Ті кораблів одинадцять вели на чолі із Евмелом,

Сином Адмета улюбленим, — Пелія донька найкраща,

715 Юна Алкеста його породила, з жінок богосвітла.

Тих, що в Метоні жили, і хто населяв Тавмакію,

Хто Мелібею й скелястий мав Олізон за оселю,

Вів Філоктет, славетний із лука стрілець, за собою

Сім кораблів. На кожному з них п’ять десятків сиділо

720 Дужих гребців, що добре із лука уміли стріляти.

Тільки лежав він у муках жорстоких на острові дальнім,

Лемні священному, там, де його залишили ахеї,

В болях від рани, що згубна йому заподіяла гідра.

Стогнучи, там він лежав. Але довелося аргеям

725 Про Філоктета близ кораблів незабаром згадати.

Не залишились вони без вождя, та за ним жалкували.

Медон очолив їх лави, Ойлеїв син позашлюбний,

Рена його породила Ойлеєві-городоборцю.

В тих, що оселя їх — Трікка й Ітома на скелях кремнистих,

730 Хто населяв Ехалію, Евріта ехальського місто,

Воєначальників двоє було — Асклепія діти,

Славні людей лікарі, Подалірій удвох з Махаоном.

Тридцять за ними рядами пливло кораблів крутобоких.

Тих, хто в Орменії жив та близько джерел Гіпереї,

735 Тих, що житло їх Астерій та білі Тітана вершини,

Їх Евріпіл провадив, Евемона син світлосяйний.

Сорок до Трої із ним прибуло кораблів чорнобоких.

В тих, що в Аргіссі жили і що населяли Гіртону,

Орту, Елону і з білого каменю весь Олооссон,

740 Воєначальником був Поліпет, войовник безутомний,

Син Пірітоя, що сам народивсь од безсмертного Зевса, —

Від Пірітоя його зачала Гіпподамія славна

В день, коли саме потвор покарав він, оброслих волоссям, —

Вигнав їх геть з Пеліона і гнав до країни етіків.

745 Був він вождем не один — Леонтей з ним, Ареєва парость,

Син Корона, відважного духом, нащадок Кенея.

Сорок із ними також прибуло кораблів чорнобоких.

Вів двадцять два кораблі Гуней за собою із Кіфа.

З ним еніеняни йшли, і переби, вояки невтомні,

750 Й ті, хто оселі навкруг непогідної ставить Додони,

Й ті, хто ріллею піклується над Тітаресієм звабним,

Що до Пенея свою струменисту доносить вологу,

Та не зливає з Пенеєм її в срібнопінному вирі,

Тільки поверх його котиться плавно, немовби олива,

755 Стікс, жахливої клятви ріка, ті зволожує води.

Протой, син Тенфредона, очолював військо магнетів,

Що при Пенеї і при Пеліоні трепетнолистім

Мали житло. У них за начальника Протой був бистрий.

Сорок до Трої із ним прибуло кораблів чорнобоких.

760 Ось хто вождями вважались і провід вели у данаїв.

Хто ж найславетніший був поміж ними, скажи мені, Музо,

Сам чи кіньми, із тих, що пішли за Атрідами слідом?

Коней найкращих Феретів онук викохував здавна,

Юний Евмел їх і гнав, наче птахів, — легких, бистроногих,

765 Мастю однаких, однолітків, зростом і постаттю рівних.

На піерійських лугах зростив Аполлон срібнолукий

Тих кобилиць, що пострах Ареїв розносять обидві.

Найвидатніший з мужів був Еант, Теламонів нащадок,

Поки гнівився Ахілл; та дужчий і він був, і коні

770 Ті, що носили в боях бездоганного сина Пелея.

Він же близ крутобоких своїх кораблів мореплавних

Досі лежав, палаючи на Агамемнона гнівом,

Люду керманича. Вої ж його на морськім узбережжі

Бавились дисків метанням і гострих списів та стріляли

775 З луків своїх. Поблизу колісниць їхні коні тим часом

Паслися на конюшині й петрушку низинну жували.

Збруя державців усяка, накрита старанно, лежала

В їхніх наметах. Самі ж, войовничого прагнучи мати

Війську вождя, по стану тинялись, від бою далеко.

780 Рушила рать, і поле немовби вогнем запалало.

Вся застогнала земля, мов од гніву метателя грому

Зевса, коли він перунами вкруг Тіфоея шмагає

Землю в Арімах, де, кажуть, зробив Тіфоей собі ложе.

Стогоном тяжко так стугоніла земля під ногами

785 Воїв, що йшли. Проходили швидко вони по рівнині.

Вісниця бистра, з гіркою тоді вітронога Іріда

Вістю прийшла до троян від Зевса-егідодержавця.

Радили раду тим часом вони на подвір’ї в Пріама,

Разом зібралися всі — молоді із мужами старими.

790 Ставши близько, озвалась до них вітронога Іріда,

Голос Політа, сина Пріама, прибравши, — у час той

Стражем троян вартовим, на прудкі покладаючись ноги,

Він на високій могилі сидів Есіета старого

І чатував, коли з кораблів своїх рушать ахеї.

795 Вигляд прибравши його, промовила бистра Іріда:

«Завжди, о старче, любі тобі непотрібні розмови,

Наче за мирного часу. А нині ж війна безугавна!

В битвах жорстоких бувати немало мені довелося,

Війська ж такого численного й грізного я ще не бачив.

800 Їх наче листя в лісах, мов піску на морськім узбережжі,

Йдуть по рівнині вони воювать проти нашого міста.

Гекторе, ти особливо послухай, що діяти маєш.

Спільників є в нас багато в Пріамовім місті великім,

Мови ж у різноплеменних загонів, тут зібраних, різні.

805 Хай же очолює кожен людей, над якими владар він,

Співгромадян хай у лави шикує й до бою виводить».

Так вона мовила, й Гектор пізнав, що то голос богині.

Збори він враз розпустив, і всі кинулись миттю до зброї.

Брами порозчиняли, з них ринули воїв загони

810 Піші й комонні. Гомін усюди лунав безугавний.

Є на розлогій рівнині, якраз перед Троєю-містом,

Пагорб високий, що легко його обійти звідусюди.

Люди усі Батіеєю пагорб отой називають,

А невмирущі боги — надгроб’ям Міріни стрімкої.

815 Там шикувались у лави трояни й союзники їхні.

Вождь у троян — великий був Гектор шоломосяйний,

Син Пріама. Найкращі з усіх, найчисленніші в нього

Збройні загони були, до бою на списах готові.

Вів за собою дарданів Еней, син Анхіза могутній,