Іліада

Пісня друга. Сон. Беотія, або перелік кораблів

Інші богове безсмертні й мужі усі збройнокомонні

Спали всю ніч, тільки Зевс не покоївся сном безтурботним.

Він у своєму роздумував серці, як краще Ахілла

Ушанувати та близ кораблів більш понищить ахеїв.

5 От що душею своєю він визнав, проте, за найкраще:

Пагубний Сон навести Агамемнону, сину Атрея;

Отже, покликав його він і слово промовив крилате:

«Пагубний Сне, полинь до швидких кораблів ахеянських

Та до намету ввійди Агамемнона, сина Атрея,

10 І передай неодмінно все те, що тобі доручу я.

Якнайретельніш до бою, скажи, хай готує ахеїв

Довговолосих, бо візьме він нині широкодорожнє

Місто троян — про це між богів, що живуть на Олімпі,

Іншої думки немає, усіх-бо до цього схилила

15 Гера проханням своїм; на троян вже нещастя чигає».

Так він промовив, і Сон полетів, повелінню покірний;

От незабаром досяг він швидких кораблів ахеянських

Й до Агамемнона, сина Атрея, ввійшов. У наметі

Спав собі той, і спокій навколо стеливсь божественний.

20 Став він йому в головах, подібний до сина Нелея,

Нестора-старця, якого над всіх шанував Агамемнон.

Так уподібнений старцеві, Сон тоді мовив божистий:

«Спиш ти, Атрея, відважного коней впокірника, сину!

Не подобає так мужеві радному ніч спочивати,

25 Судьби ж народу лежать на тобі та інші турботи!

Слухай уважно мене: від Зевса я вісник до тебе,

Він і здаля-бо тобою піклується й ласку являє.

Якнайретельніш велів готувати до бою ахеїв

Довговолосих, бо візьмеш ти нині широкодорожнє

30 Місто троян — про це між богів, що живуть на Олімпі,

Іншої думки немає, усіх-бо до цього схилила

Гера проханням своїм; на троян вже нещастя чигає

Волею Зевса. В серці затримай це, щоб не віддати

Щось забуттю, коли сон покине тебе найсолодший».

35 Мовив це й відійшов, Атріда самого лишивши

Повним ясних сподівань, яким не судилося збутись.

Думав, що в той же день завоює Пріамове місто,

Муж нерозумний, не знав він подій, що Зевс їх намислив.

Вирішив-бо у жахливих побоїщах знову багато

40 Зойків наслати нових і страждань на троян і ахеїв.

Встав він од сну, а навколо ще голос лунав божественний.

З ложа підвівся і сів, у м’який хітон одягнувшись,

Гарний, недавно пошитий, і плащ накинув широкий,

Пару красивих сандалій до ніг підв’язав він могутніх,

45 А через плечі срібноцвяхований меч перевісив,

Батьківське берло у руки узяв, повік незотлінне,

І до швидких подавсь кораблів міднозбройних ахеїв.

В час той богиня Еос над високий Олімп уже вийшла,

Денне світло являючи Зевсові й іншим безсмертним.

50 Отже, звелів Агамемнон окличникам дзвінкоголосим

Всіх на збори народні скликать пишнокосих ахеїв.

З кличем пішли вони, й от незабаром усі позбирались.

Під кораблем державця пілоського Нестора спершу

Раду старійшин, душею могутніх, у ряд посадив він.

55 Скликавши їх, він мудру почав з ними радити раду.

«Слухайте, друзі! Сон божественний сьогодні з’явився

Серед священної ночі. На зріст-бо, на вигляд і вроду

Схожий на Нестора він богосвітлого був якнайбільше.

В головах став і з такими до мене звернувся словами:

60 «Спиш ти, Атрея, відважного коней впокірника, сину!

Не подобає так мужеві радному ніч спочивати,

Судьби ж народу лежать на тобі та інші турботи!

Слухай уважно мене: від Зевса я вісник до тебе,

Він і здаля-бо тобою піклується й ласку являє.

65 Якнайретельніш велів готувати до бою ахеїв

Довговолосих, бо візьмеш ти нині широкодорожнє

Місто троян — про це між богів, що живуть на Олімпі,

Іншої думки немає, усіх-бо до цього схилила

Гера проханням своїм; на троян вже нещастя чигає

70 Волею Зевса. В серці ти це збережи». Так промовив

І відлетів, — і солодкий сон мене зразу покинув.

«Як же, порадьте, до бою синів нам озброїть ахейських?

Спершу словами їм випробу я учиню, як годиться,

Й на кораблях многовеслих закличу їх звідси тікати,

75 Ви ж їх, кожного кожен, од цього відмовить старайтесь».

Так він промовив і сів. Тоді-то із місця свойого

Нестор підвівся, піщаного Пілоса сивий володар.

Намірів добрих він повен озвався й почав говорити:

«Друзі мої, аргеїв вожді і порадники мудрі!

80 Хай би хто інший з ахеїв про сон нам такий розповів би,

Ми б неправду йому завдали й відвернулись від нього.

Сон же цей бачив хто кращим вважається серед ахеїв;

Як же, порадьте, до бою синів нам озброїть ахейських?»

Так він промовив і перший вийшов із ради старійшин.

85 Всі повставали за ним берлоносні володарі, згодні

З мудрим людей вожаєм. Тим часом племена збирались.

Так, наче бджоли тривожні з ущелин між скель кам’янистих

Хмарка по хмарці роями густими весь час вилітають,

То виноградними гронами виснуть над квітом весняним,

90 То без упину в веснянім повітрі дзижчать і кружляють —

Так без числа від своїх кораблів і наметів племена

Вздовж узбережжя високого густо юрба за юрбою

Йшли на збори народні; вогнем між них Чутка шугала,

Вісниця Зевсова, йти підбиваючи, поки й зібрались.

95 Буйно вся площа гула, аж земля застогнала від люду,

Що розміщавсь по сидіннях; скрізь гомін стояв, його стримать

Дев’ять окличників, аж надриваючись криком нестямним,

Довго змагались, щоб чуть було паростків Зевса, державців.

Порозсідався насилу народ, всі місця позаймали,

100 Й гамір утих. Підвівся володар тоді Агамемнон

З берлом в руках, що Гефест над ним потрудився майстерно.

Дав те берло Гефест владареві Кроніону Зевсу,

Потім його світлосяйному Зевс передав посланцеві.

А від Гермеса Пелопс дістав його, коней погонич,

105 Він же Атрею його передав, вожаєві народів.

Цей, умиравши, Тіесту, на вівці багатому, кинув,

Врешті Тіест залишив Агамемнону берло носити,

Щоб керував багатьма островами і Аргосом цілим.

Отже, на берло те спершись, він так до аргеїв промовив:

110 «Друзі мої! О герої данайські та слуги Арея!

Зевс, великий Кронід, у тяжку мене згубу заплутав,

Спершу, підступний, мені обіцяв, ще й кивнув головою,

Що повернусь, Іліон зруйнувавши, мурований міцно,

Нині ж на злу він наваживсь облуду й велить утікати

115 В Аргос безславним, тоді як згубив я вже стільки народу, —

Так всемогутньому Зевсові раптом тепер захотілось:

Міст-бо уже багатьох зруйнував він високі твердині

Й ще поруйнує немало — безмежна-бо Зевса могутність.

Соромно буде за нас і потомкам далеким дізнатись,

120 Що велелюдний такий і хоробрий народ, як ахеї,

Марно в цій бився війні, що даремно вони воювали

З меншим числом ворогів і не бачили наслідків жданих!

Бо якби справді схотіли з троянами разом ахеї,

Клятвенну склавши угоду, ряди полічить обопільно

125 І, скільки їх є, осельники Трої усі б позбирались,

Ми ж, ахейський народ, на десятки себе розділивши,

В кожен взяли б по троянину в чаші вино розливати, —

Без виночерпія в нас багато б лишилось десятків.

От наскільки, кажу, ахеїв чисельністю більше,

130 Аніж троян, що живуть у цім городі. Спільники ж їхні

Із багатьох городів хоробрі мужі списоборці —

От хто мене від мети відкидає, й хоч як я бажав би,

А Іліон многолюдний, проте, не дає зруйнувати.

Дев’ять-бо років великого Зевса уже проминуло,

135 Вже й кораблів деревина гниє і линви потліли.

Десь по домівках наші дружини і діти маленькі

Нас дожидають даремно, а діло, що ми задля нього

Раптом сюди прибули, зосталось не зроблене нами.

Отже, послухайте всі, і виконуймо те, що скажу я:

140 Швидше до рідного краю тікаймо відціль з кораблями, —

Широковуличну Трою ніколи-бо нам не узяти!»

Так він сказав, і серця у грудях всієї громади

Захвилювались, і в тих, хто рішень не знав попередніх.

Рух по зборах пішов, немов в Ікарійському морі

145 Хвиля могутня, коли, із Зевсових хмар налетівши,

Східний Евр і Нот полуденний її піднімають,

Чи як Зефір, що на ниви злотисті із заходу віє

Буйним поривом і хвилею клонить колосся високе, —

Так хвилювалися збори народні. З криком страшенним

150 Кинулись всі до своїх кораблів; мов хмара, з-під ніг їх

Курява вгору пливла; один одного-бо закликали

Швидше займать кораблі і спихати їх в море священне;

Чистили спішно рови; до неба здіймалися крики

Спраглих по дому; підпори із-під кораблів вибивали.

155 Так би, всупереч долі, ахеї додому вернулись,

Коб до Афіни із словом тоді не звернулася Гера:

«Горе нам, Зевса-егідодержавця незборена доню!

Що це, невже всі аргеї до милого отчого краю

Будуть тікать, відціля по хребтові широкого моря,

160 На похвальбу і Пріамові, й іншим троянам лишивши

Тут аргів’янку Єлену, що стільки за неї ахеїв

В Трої загинуло цій, далеко від отчого краю?

Швидше-бо йди до громади ахеїв мідянозбройних,

Кожного мужа своєю ласкавою мовою стримуй,

165 Щоб не спускали на море своїх кораблів крутобоких».

Чуючи це, не перечила їй ясноока Афіна,

Кинулась миттю з високих вершин олімпійських на землю

І опустилася близ кораблів бистрохідних ахейських.

Там Одіссея знайшла, що дорівнює мудрістю Зевсу, —

170 Перед своїм кораблем добропалубним мовчки стояв він, —

Туга тяжка-бо душу і серце йому охопила.

Близько спинилась і мовить йому ясноока Афіна:

«О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!

Що це, невже втечете ви до милого отчого краю,

175 Кинувшись разом усі до своїх кораблів многовеслих,

На похвальбу і Пріамові, й іншим троянам лишивши

Тут аргів’янку Єлену, що стільки ахеїв за неї

В Трої загинуло цій, далеко від отчого краю?

Швидше-бо йди до громади ахеїв мідянозбройних,

180 Кожного мужа своєю ласкавою мовою стримуй,

Щоб не спускали на море своїх кораблів крутобоких».

Мовила так, і голос богині впізнав він одразу,

Й кинувся бігти, свій плащ уронивши. Та, слідом ішовши,

Плащ той підняв Еврібат, його ітакійський окличник,

185 Сам же, в путі Агамемнона, сина Атрея, зустрівши,

Батьківське берло від нього узяв він, повік незотлінне,

І до швидких подавсь кораблів міднозбройних ахеїв.

Там, владаря по дорозі чи знатного мужа зустрівши,

Кожного він зупиняв і стримував словом ласкавим:

190 «От божевільний! Не личить тобі полохливо тремтіти!

Краще спокійно сиди та й інших людей заспокоюй.

Сам-бо із певністю ти не відаєш думки Атріда, —

Вас випробовує він, а скоро й скарає ахеїв.

Що говорив він у раді — те чути не всім довелося.

195 Чи не впаде його гнів, як кара тяжка на ахеїв?

В гніві своєму страшні богорідні бувають державці, —

Їх-бо достойність од Зевса, і любить їх Зевс-промислитель».

А як з народу натрапив кого, хто голос підносить,

Берлом його уперіщить і гострим нагримає словом:

200 «От божевільний! Ти б тихо сидів та інших би слухав,

Кращих за тебе, — ти ж — боягуз, воювать незугарний,

Ні на війні, ані в раді на тебе й не числять ніколи.

Адже не кожному тут поміж нас панувать, між ахеїв.

Блага нема в многовладді, — один хай буде державець.