Іліада

205 Владар один, що йому хитромудрого Кроноса сином

Берло дано і закон, щоб над людом своїм володарив».

Владно так правував він у стані. І люд до майдану

Від кораблів і наметів знову лавиною ринув

З криком таким, наче бурний прибій многошумного моря

210 В скелі над берегом б’є, і хвиля рокоче невпинно.

От розмістились нарешті усі й по місцях посідали.

Тільки Терсіт горлав ще один, язикатий без міри, —

В грудях багато у себе словес він беріг легковажних,

Щоб по-пустому і не до пуття нападать на державців,

215 Тільки б своїми нападками викликать серед аргеїв

Сміх. Найпотворніший був він між тих, хто під Трою приходив:

Був клишоногий, коліно одне мав кульгаве; горбаті

Сходились плечі на грудях вузьких; голова гостроверха

Вгору здіймалась, волоссям ріденьким заледве укрита.

220 Тяжко Ахілла ненавидів він і ще більш Одіссея

Й лаяв їх завжди. Тепер же нещадно ганьбить на весь голос

Став Агамемнона він богосвітлого. Правда, й ахеї,

Вкрай ним обурені, ремствувать серцем уже завзялися,

Цей же в словах ще прикріших почав Агамемнона лаять:

225 «Чим невдоволений знову, Атріде, чого ти ще хочеш?

Міді вже повно в наметах твоїх, і жінок уже повно,

Бранок добірних, що їх тобі першому, вої ахейські,

Ми вибирать даємо, захопивши подолане місто.

Золота знов тобі треба, щоб хтось із троянців комонних

230 Дав його в викуп за сина, що я чи хто інший з ахеїв

Із Іліона привів сюди, путами міцно зв’язавши?

Чи полонянки нової, щоб в любощах з нею єднатись,

Потай від нас захотів ти? Не личить тобі задля неї,

Бувши вождем, біду на синів накликати ахейських!

235 О боягузи нікчемні, ахеянки ви, не ахеї!

Тож з кораблями додому вертаймо, його ж залишімо

Здобиччю тут, біля Трої, втішатись. Нехай він побачить,

Є йому поміч від нас яка-небудь чи, може, немає.

От він сьогодні Ахілла, багато чим кращого мужа,

240 Тяжко зневажив, забрав нагороду його самовільно.

Жовчі замало в Ахіллових грудях: він надто терплячий.

Ти-бо інакше, Атріде, зухвалив би нині востаннє».

До Агамемнона так, поводатаря люду, лайливо

Мовив Терсіт. Та враз Одіссей підійшов богосвітлий,

245 Гнівно глянув спідлоба і мовив до нього суворо:

«Мелеш, Терсіте, пусте, хоч ти й балакун голосистий!

Змовкни й один мені тут не смій нападать на державців.

Більшої-бо, як кажу я, потвори нема серед смертних,

Скільки з Атрідами їх не прийшло сюди, до Іліона.

250 Отже, облиш язиком про владущих плескать привселюдно,

Лайкою їх обкидать, стерегти від них день повороту!

Справді ж не знає ніхто, як надалі обернеться діло,

В щасті вертатись чи ні синам доведеться ахейським.

Ти ж тут сидиш і ганьбиш Агамемнона, сина Атрея,

255 Тим, що герої данайські йому, вожаєві народів,

Надто багато дають, і прилюдно знущаєшся з нього.

Отже, кажу я тобі, і слова мої збудуться справді:

Тільки-но ще я тебе очманілим, як нині, побачу,

Хай того дня голови в Одіссея на плечах не стане,

260 Хай Телемаховим я вже більше не зватимусь батьком,

Як не схоплю я тебе, не зірву з тебе шат оцих любих,

Плащ, і хітон твій, і те, що сором тобі прикриває,

А самого з плачем до швидких кораблів не відправлю,

З зборів прогнавши з ганьбою й побоями тяжко побивши!»

265 Мовлячи так, він берлом по плечах його і по спині

Бив, аж той ізігнувсь і рясними умився сльозами.

Зразу ж рубцями кривавими спина взялась від ударів

Берла того золотого. Увесь він аж сів з переляку,

Скорчивсь од болю і, дивлячись тупо, втирав собі сльози.

270 Хоч і обурені ним, всі щиро сміялися з нього,

І не один говорив, поглядаючи в бік на сусіда:

«Гей, хоч безліку доблесних дій Одіссей учиняє,

Перший у добрій пораді і в подвигах збройних відважний,

Та між аргеїв сьогодні він виявив доблесть найвищу —

275 Тож горлаєві й наклепнику збив він усю велемовність.

Серце зухвале вже більше, напевно, його не підбурить

Так зневажати державців безличними лайки словами!»

Так говорили в юрбі. Одіссей тоді городоборець

Встав із берлом в руках. Ясноока з ним поряд Афіна,

280 Вигляд прибравши окличника, людям звеліла мовчати,

Щоб у перших рядах і в останніх синове ахеїв

Слово розчути могли і слушну пораду збагнути.

Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:

«Сину Атрея, владарю наш, нині готують ахеї

285 Вічну ганьбу тобі перед всіма поколіннями смертних,

Слова дотримать не хочуть свого, що дали ще у день той,

Як із Аргоса, кіньми багатого, в путь вирушали, —

Лиш Іліон подолавши, мурований міцно, вернутись.

Нині ж, мов діти малі чи вдовиці жінки, між собою

290 Журяться тільки за тим, щоб швидше додому вернутись.

Справді-бо, важко здолати бажання — додому вернутись:

Всяк, хто й на місяць лише зостається один без дружини,

Тужно на свій корабель поглядає багатояремний,

Бурями гнаний зимою по хвилях бурхливого моря,

295 От нам дев’ятий вже рік сповняється коловоротний,

Як пробуваємо тут. Отож не корю, що ахеї

Тужно сидять при своїх кораблях крутобоких. Та сором

Марно тут гаяти час та й додому ні з чим повернутись.

Друзі, терпіння, зостаньтесь до часу ще тут, щоб дізнатись,

300 Правда, що нам про майбутнє Калхас віщував, чи неправда.

В пам’яті нашій ми це бережемо, і ви тому свідки —

Всі, кого Кери іще не взяли, які смерть нам приносять.

Вчора, здається, чи то позавчора, в Авліді ахейські

Разом зійшлись кораблі на загибель Пріамові й Трої,

305 Ми ж навкруги джерела на жертовниках наших священних

В жертву добірні складали безсмертним богам гекатомби

Серед платанів гіллястих, де била вода кришталева.

Там нам знамення з’явилось велике — з хребтом збагровілим

Змій страхітливий, на світ нам явленний самим олімпійцем,

310 Виповз із-під олтаря і злетів на платанове віття.

Горобенята сиділи, малі нетямущії дітки,

Високо там, на гіллі, заховані в листі густому,

Восьмеро й мати дев’ята, що тих породила дитяток, —

Змій їх поглинув усіх, хоч і жалібно так цвіріньчали,

315 Мати ж металась навколо, за рідними квилячи дітьми.

Вгору злетівши, вхопив за крило він і матінку тужну.

А як діток горобиних і матір він з ними поглинув,

Скрив із очей його бог, що раніше показував зримо, —

Кроноса мудролукавого син обернув його в камінь.

320 Мовчки всі ми стояли, дивуючись з того, що сталось,

В час-бо священної жертви це дивне страхіття з’явилось.

Зразу ж Калхас боговіщий озвався тоді і промовив:

«Що ж це немов оніміли ви, довговолосі ахеї?

Нині знамення нам Зевс показав, промислитель великий,

325 Пізнє, із здійсненням пізнім, та слава його не загине.

Так же, як цей і діток горобиних поїв, і їх матір,

Восьмеро й матір дев’яту, що тих породила дитяток,

Стільки ж під Троєю років ми будемо тут воювати,

А на десятім зруйнуємо широковуличне місто».

330 Так говорив він тоді, і все це збувається нині.

Тож залишаймося тут, в наголінниках мідних ахеї,

Поки аж візьмем-таки Пріамове місто велике».

Так він сказав, і всі зашуміли аргеї, й навколо

Гул кораблів страхітливий відлунював крики ахеїв,

335 Що Одіссея божистого слово так гучно схвалили.

Встав і озвався до них тоді Нестор, їздець староденний:

«Горе нам, галас ви тут підняли, як малі нетямущі

Діти, що їх аніяк воєнні діла не тривожать.

Як же із клятвами, як з договорами нашими буде?

340 Чи не в огонь полетять і задуми наші, і ради,

Й чистим вином узливання, і рукостискання на вірність?

Ми-бо змагаємось лиш на словах, а засобів інших

Винайти все неспроможні, хоч часу чимало вже тут ми.

Ти ж, Атріде, у рішеннях, як і раніш, непохитний,

345 Воєначальником будь над аргеями в січах жорстоких.

Ті лиш загинуть нехай — один або двоє — з ахеїв,

Хто замишлятиме потай — удачі їм в цьому не буде —

В Аргос вернутись раніше, ніж будемо знати напевно,

Ложна чи ні обітниця егідодержавного Зевса.

350 Дав-бо, кажу вам, підтвердження знак всемогутній Кроніон

Саме в той день, коли в кораблях бистрохідних рушали

Раті аргейські, троянам готуючи вбивство й загибель:

Блиснув перуном праворуч, знамення являючи віще.

Тим-то до дому свого хай ніхто не спішить повернутись,

355 Не перебувши раніше з жоною троянця в постелі

І за Єлени печаль, і сльози гіркі не помстившись.

А як страшенно вже хтось захоче додому вернутись —

Чорного хай корабля многовеслого тільки торкнеться —

Й перед очима у всіх він смерть і загин собі знайде.

360 Ти ж, володарю, і сам розважай, і іншого слухай:

Мабуть, не буде тобою відкинуто те, що скажу я:

По племенах і родах поділи, Агамемноне, воїв,

Родові рід, а племені плем’я нехай помагає.

Тільки-но зробиш ти так, і тобі покоряться ахеї.

365 Знатимеш зразу тоді, хто мужній з вождів і народів,

Хто полохливий, адже за своїх воюватиме кожен.

Знатимеш також, чи з волі богів не здолав ти ще міста,

Чи з недолугості воїв, у ділі військовім невмілих».

Відповідаючи, мовив владущий йому Агамемнон:

370 «Знову, старче, у раді синів ти долаєш ахейських!

Тільки б, о Зевсе, наш батьку, і ви, Аполлоне й Афіно,

Радників десять таких у мене було між ахеїв,

Скоро упало б тоді владареве Пріамове місто,

Нашими взяте руками й зруйноване нами дощенту.

375 Та лиш нещастя мені шле Кроніон егідодержавний,

Кинувши в марні звади мене і в пусті суперечки.

Ми-бо за дівчину юну з Ахіллом змагались завзято

В гнівних словах, і та сварка з моєї вини почалася.

А як помиримось ми із ним коли-небудь, тоді вже

380 Лиха ніщо від троян і на мить не відхилить найменшу.

Та пообідайте перше, ніж бій розпочнемо Ареїв.

Кожен хай списа нагострить і щит свій хай добре насадить,

Кожен вдосталь оброку хай коням завдасть прудконогим,

Кожен хай повіз огляне свій з думкою про боєздатність,

385 Цілий-бо день змагатися будемо в справі Арея,

І відпочинку не буде нам, хоч би й на мить щонайменшу,

Поки аж ніч, надійшовши, мужів роз’ярілих розніме.

Потом ремінь щита просякнеться, який захищає

Воєві груди, й рука від важкості списа зомліє;

390 Потом укриється кінь, гембльований повіз тягнувши.

А як угледжу кого, що осторонь бою захоче

При кораблях крутобоких лишитись, ніде після того

Не заховатись йому від псів і птахів ненаситних».

Мову скінчив він, і скрикнули гучно аргеї. Так хвиля,

395 До узбережжя поривами Нота південного гнана,

Б’є об скелі стрімчасті. Й нема їм од хвилі спокою

В зваді зустрічних вітрів, що відсіль і відтіль налітають.

Вставши, усі розійшлись і зникли поміж кораблями, —

Дим закуривсь по наметах, невдовзі й обід споживали.

400 Іншому з вічних богів свою кожен тут жертву приносив,

Урятувати від смерті благаючи й праці Арея.

А надмогутньому Зевсові владар мужів Агамемнон

В жертву гладкого бика заколов, п’ятирічного віком,

Скликав до себе тоді всеахейських старійшин найкращих —

405 Нестора першим та Ідоменея, володаря Кріту,

Разом із ними Еантів обох та сина Тідея,